Борівська селищна рада
Фастівський район, Київська область

Недооцінений урок історії. Герої Крут

 

Події, повязані з боєм біля станції Крути 29 січня 1918 р., посідають важливе місце в національній пам’яті українського народу, є однією з героїчних та трагічних  сторінок Української революції 1917–1921 рр.  У цих подіях  тісно переплелися  мрії та надії української молоді, народженої на зламі ХІХ та ХХ століть з суворою реальністю іноземної військової інтервенції, помилками та прорахунками відродженої Української державності, тодішньої влади.

Після приходу до влади більшовиків у Петрограді, стосунки між ними та Українською Центральною Радою різко загострилися. Центральна Рада не визнавала більшовицького уряду, а той, у свою чергу, намагався поширити свій вплив і владу на територію України. 4 (17 грудня) більшовицька Рада Народних Комісарів  висунула ультимативні вимоги до УЦР. Було висунуто вимогу припинити формування української армії, не пропускати з фронту на Дон (де формувалася антирадянська Добровольча армія) козачі частини для допомоги генералу Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців.  Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, більшовицький російський уряд оголосив війну УНР. Бойові дії розпочалися в середині грудня 1917 року.

12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові проголосив Українську Народну Республіку Рад. Харківський з'їзд рад проголосив Україну радянською республікою, скасувавши всі розпорядження УЦР та її Генерального секретаріату. З'їзд прийняв рішення про установлення федеративних відносин з радянською Росією. 17 (30) грудня був сформований більшовицький уряд України – Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим). При цьому в офіційних документах харківського радянського уряду Україна спочатку також іменувалася Українською Народною Республікою. Раднарком РСФРР негайно визнав радянський уряд України і надав йому всебічну збройну і грошову допомогу.

            Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня зайняли важливі залізничні вузли – Лозова, Павлоград, Синельникове, що дало змогу блокувати калединські війська на Дону і Донбасі та створити вигідний плацдарм для вирішальних боїв з УНР.

У Києві 15 грудня 1917 р. було утворено Особливий комітет з оборони України. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності й оплати. Основну ударну силу більшовицьких збройних сил становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків і червоногвардійці промислових центрів України та Росії. Вирішальні події розпочалися 25 грудня І917р., коли В. Антонов-Овсієнко (один із керівників радянського харківського центру) видав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ на УНР. Просуваючись прискореними темпами, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко захопили Олександрівськ, Катеринослав, Полтава, Лубни та інші міста; перед ними відкривався шлях на Київ.

 Іншою загрозою для УНР, до речі, була велика кількість більшовицьких прихильників у країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і збройне повстання на заводі «Арсенал». 23 січня  (4 лютого1918 року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.

Ось що писав про ці події  Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»: «Це була війна впливомНаш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиківЄдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли».

5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету Cв. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Після цього  у київських газетах з'явилося звернення до українського студентства: «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-„большевицька“ грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників».

До створеного  після цього куреня  вступили  також учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Всього зібрали лише дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — старшину (сотника) Андрія Омельченка. Абсолютне число студентів не мало ніякої військової підготовки, сотні мали мало  боєприпасів та були досить  погано озброєні: у їх розпорядженні знаходилося тільки 16 кулеметів та саморобний артпоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. Уже під час самого бою підрозділ дещо посилився – до нього приєдналося ще й 80 добровольців з  місцевого Вільного козацтва

 Бій відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.

 Бій тривав  близько 5 годин. Його результат був наперед визначений з-за нерівності сил. Військове змагання йшло  між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. Основним підсумком бою було те, що у бою під Крутами  юні захисники  України дещо  призупинили наступ противника і здійснили  в цілому організований відступ, зруйнувавши  за собою колії і мости. Наступ російського радянського війська втратив темп і було виграно чотири дні. Радянські війська  вже не могли швидко наступати на столицю залізницею і змушені були використати для цього  реквізовані у селян вози, запряжені кіньми..

Ця  військова пауза виявилася стратегічною, оскільки затримка ворога дала змогу українській дипломатії  укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Проте бій завершився трагічно. Відступ у темряві призвів до  втрати орієнтирів і в результаті один з підрозділів вийшов на станцію Крути,  яка вже  була зайнята червоногвардійцями. Їх командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб),  та, відчуваючи націоналу та класову ненависть до полонених юнаків, наказав знищити їх. За свідченнями очевидців, із 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», решта студентів підтримали спів.

Трагічна  та героїчна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за відродження державності   України. Уже в березні 1918 року, після підписання Брестської мирної угоди, за німецької окупації України та з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до місця, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним. Видатний український поет – Павло Тичина – сучасник і свідок тих подій, писав  у вірші  «Пам’яті тридцяти» (1918 р.) про героїв Крут:

«Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій могилі

Поховали  їх».

Цей подвиг героїв Крут можна порівняти з подвигом 300 спартанців. Тут   шлях до столиці України (хоч і на нетривалий час)  закрили власними тілами зовсім юні люди  – ті, які могли б іще  довго жити, кохати, творити. Але вони, взявши  в руки зброю, віддали найдорожче – своє життя  і полягли за майбутнє Вітчизни у нерівному бою.

На початку 2012 року на місці дерев'яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам'ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія — «Найбільша любов — життя покласти за друзів». Показово, що пам'ятник встановили не урядовці,  які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.

Володимир Греченко,  доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету № 6 ХНУВС

« повернутися до списку новин